ПСИХОЛОГІЧНІ ТИПИ СТАВЛЕННЯ БАТЬКІВ ДО СТАРШОКЛАСНИКІВ ЯК ДЕТЕРМІНУЮЧІ ЧИННИКИ ДИТЯЧОЇ АГРЕСИВНОСТІ (В ПАРАДИГМІ АДАПТИВНИХ ТА ДЕЗАДАПТИВНИХ СІМЕЙНИХ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ)

Анотація

В статті показано, що настановлення батьків на автономію, співпрацю, кооперацію, прагнення до побудови взаємовідносин з дитиною на демократичній основі, як правило, не викликає проявів суворої агресивності у дітей. Змістовно ця виховна стратегія і тип батьківського ставлення розкриваються таким чином: батько зацікавлений у справах і планах дитини, намагається допомогти, співпереживає, довіряє йому, поважає і заохочує його, зважає на його думку. Визначено, що кооперація – психологічно оптимальний та соціально бажаний тип батьківського ставлення до дітей.

У нашому дослідженні показано, що небажання чи невміння батьків встановлювати з дітьми позитивні емоційні зв’язки великою мірою визначає характер проявів дитячої агресивності. Виділено індикатори емоційних проявів батьківського ставлення до дітей: симпатія-антипатія, прийняття-неприйняття, повага-зневага, відкидання та відмова.

Завдяки проведеному емпіричному дослідженню ми виділили компоненти проявів батьківської любові: зацікавленість у житті та розвитку дитини, прояв відповідальності та турботи, пильна увага до її інтересів, проблем та світовідчуття, усвідомлення унікальності дитини, безумовне прийняття її таким (або такою), яким (якою) вона є. За умов нестачі названих компонентів у проявах батьківського ставлення до дітей кожне прохання чи вимога дитина починає розглядатися як певний обов’язок і чинити опір. На ролі депривації базових потреб дитини, які формують вороже ставлення до батьків, коли дитина не здатна встановлювати довірчі стосунки з дорослими, було актуалізовано у даній статті та буде детально вивчено у наступних наших публікаціях.

Доведено, що відповідно до теорії дитячої агресивності прагнення дитини утвердитися за допомогою універсального інструменту переваги – прямої агресії –пояснюється переживанням нею почуття неповноцінності, пов’язаної з дефіцитом батьківського кохання. Показано, що психологічний дискомфорт дитини за умов дефіциту батьківської любові наголошує на деструктивному початку, призводить до формування заниженої самооцінки, агресивності, тенденції до аутоагресії. Відкидання є найбільш несприятливим, соціально і психологічно неприйнятним типом батьківського ставлення, показовим у становленні деструктивних дезадаптивних взаємостосунків та зростанні кількості проявів агресивності у дітей старшого шкільного віку.