ПРОБЛЕМА ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧНОГО ДОСВІДУ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Анотація

В статті доведено, що у студентів експериментальних та контрольних груп до проведення експериментального навчання найважливішими інструментальними цінностями були: високі запити, життєрадісність, незалежність, акуратність, вихованість, добросовісність у виконанні доручень. На жаль, такі важливі для майбутнього психолога інструментальні цінності, як чуйність, терпимість до думок інших, уміння приймати розмірковані рішення, самоконтроль та інші мають досить низький рівень сформованості (наприклад, чуйність; терпимість до думок інших).

З урахуванням результатів емпіричного дослідження показано, що індивідуальний досвід актуалізується під час становлення суб’єкта, так званого “виходу на зустріч”. Це пояснюється тим, що наша самореалізація, хоча і важлива сама по собі, є необов’язковою, додатковим продуктом нашого прагнення, тобто, іншими словами, – покликанням людини, яке надихає особистість на здійснення вчинків. В цьому контексті ми наголошуємо на суб’єктивному досвіді (“awareness”), що є складовою реального діалогу.

Ми наголосили на іншій небезпеці зі сторони спрямованості людина на свою особистість, що ми називаємо “прихованою спонтанністю”. Прихованою ця спонтанність є тому, що ми хочемо стати спонтанними, ми ставимо це собі за мету, але потім намагаємося структурувати цю спонтанність. Такий процес відбувається у ході групових зустрічей. Проте, небез­пека в тому, що те, що допомогло людині розв’язати певну ситуацію, не обов’язково спрацює у якійсь іншій ситуації, тому не слід застосовувати механізм переносу у кожному випадку. Але, як правило, у той момент, коли людина стає досвідченою, тоді вона хоче передати цю досвідченість іншим суб’єктам. В результаті цього можливим є виникнення авторитаризму з боку тренера під час занять групових зустрічей.

В контексті аналізу досвіду, який ми здійснюємо, можна побачити спробу побороти методологію спрощеного детермінізму. Тим самим, гуманістична психологія парадоксальним чином наближується до послаблення власної суб’єктивної ідеї. Як показали результати нашого дослідження, ключовим моментом в нашій теорії була побудова універсальної шкали потреб “від нижчих до вищих”, яка відрізняється від “рівнів” сформованості чи функціонування потреб у представників поведінкової психології чи відомих рівнів психоаналізу, за своєю суттю, лише вказівкою шукати “ключ до анатомії” не знизу, а зверху. Евристичність класифікації й рангування людських потреб в операціонально-процедурному плані не викликає сумнівів, але, все ж таки, виникають заперечення тоді, коли навіть будь-яке широке нормування людських актуалізацій входить в межі методологічної парадигми. Зазначено, що досить важко сказати, якою мірою подібне нормування є “негуманістичним”, але зрозуміло, що великою мірою воно постає як “недемократичне”.