ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ФАСИЛІТАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.35619/praprv.v1i18.295

Ключові слова:

фасилітативна взаємодія, емпатійне розуміння, гуманістичний ідеал, педагогічний оптимізм, особливий психологічний клімат прийняття один одного, міжособистісне спілкування

Анотація

У статті було показано, що фасилітативна взаємодія базується на наступних психологічних підходах: знаходження конкретних індивідів або окремих особистісних проявів, які містять в собі істотні характеристики гуманістичного ідеалу, є його конкретними втіленнями; в самому житті можна виявити і на основі цього вивчити, дослідити умови, що сприяють становленню гармонійних особистостей і властивих їм особистісних проявів (почуттів, вчинків, форм спілкування і рефлексії); тільки у межах цієї парадигми «від життя – до ідеалу», яка дозволяє проаналізувати ідеальні уявлення в реальному просторі, можна сформулювати і реальні в самому житті теоретичні уявлення щодо певного ідеалу, і змоделювати недирективну психолого-педагогічну практику відтворення цього ідеалу шляхом розвитку оточуючої людину дійсності.

Ми вважаємо, що біхевіористська психологія спрямована, передусім, на контроль поведінки, свідомості й особистості людини. Так, індивід стає об’єктом дослідження і маніпулювання, а його вільний особистісний вибір не береться до уваги. Звідси – традиційна система навчання, заснована на ієрархічній структурі: керівництво вчителя – підпорядкування учня.

В парадигмі гуманістичної психології ми розглядаємо роботу вчителя за функціональним призначенням як роботу психотерапевта, який не формує особистість, намагаючись створити його форму, а допомагає учневі знайти в собі дещо позитивне, що в ньому вже має певний рівень розвитку. Вчителю слід бути чутливим і сприйнятливим щодо індивідуальних якостей та властивостей учня. Також вчителю слід цілковито приймати особистість учня і намагатися зрозуміти, якою він є людиною, які його схильності, на що він здатний, як він буде розвиватися. Якщо вчитель без будь-яких передумов досить позитивно ставиться до учня, радіє його успіхам, це зводить до мінімуму занепокоєння і страхи учня, його захисні реакції і забезпечує розвиток і самоактуалізацію його особистості. Отже, кожному педагогові слід не тільки безумовно приймати учня, але бути конгруентним, емпатійно розуміти його як особистість і вміти експлікувати себе і своє ставлення до учня таким чином, щоб він зрозумів, як саме йому слід себе поводити, щоб прагнути до саморозвитку власної особистості.

Безумовно приймаючи учня, вчитель створює в класі особливий психологічний клімат прийняття школярами один одного. Педагог-фасилітатор розділяє думки і почуття групи, не нав’язуючи учням своїх власних переконань; він не закривається маскою, відкрито висловлює, демонструє свої почуття і думки, тобто є самим собою. Ці настановлення вчителя-фасилітатора також пов’язані зі зміною його мислення, цінностей і буття в цілому. Фасилітативні настановлення також актуалізують мислення вчителя, яке не може бути зумовлено ані вдосконаленням умінь і навичок, ані впровадженням сучасних технічних засобів навчання. Отже, фасилітативне настановлення, засноване на перебудові особистісних настановлень і цінностей вчителя, реалізується в міжособистісному спілкуванні з учнями та в нових методах та технологіях навчання.

На наше переконання реформа освіти має ґрунтуватися на перебудові певних особистісних настановлень учителя, що стають експліцитними в процесі його міжособистісної взаємодії з учнями. Так, ми виокремлюємо три основні настановлення вчителя-фасилітатора. Перше з них описується термінами «істинність» і «відкритість», і передбачає відкритість вчителя своїм власним думкам і переживанням, здатність щиро виражати і транслювати їх в міжособистісному спілкуванні з учнями. Це настановлення розглядається як альтернатива типовому, традиційному настановленню вчителя на здійснення рольової поведінки.

Наступне, друге настановлення вчителя-фасилітатора характеризується термінами «прийняття», «довіра», являє собою внутрішню, особистісну впевненість учителя в можливостях і здібностях кожного учня. У багатьох моментах це настановлення збігається з тим, що у вітчизняній психолого-педагогічній науці прийнято називати «педагогічним оптимізмом», урахуванням позитивних якостей вихованців.

Третє настановлення описується терміном «емпатійного розуміння», це – своєрідне бачення вчителем внутрішнього світу і поведінки кожного окремого учня з його позиції, ніби його очима. К.Роджерс зазначає, що педагог-фасилітатор, спілкуючись зі своїми учнями, вміє так би мовити «ходити в чужих черевиках», подивитися очима дітей на все навколо, в тому числі – на самого себе. Це настановлення є суто альтернативним типовому для традиційного вчителя «оцінним розумінням», тобто розумінню завдяки оцінці з огляду на «приписування» учням фіксованих оцінних кліше (дурень, розумниця, боягуз, тихоня і т.п.).

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-06-01 — Оновлено 2022-06-01

Версії